20:36 Основи захисту. | |
Основи захисту від FIFA. Зонний захист - це тактичний спосіб гри в обороні, при якому кожен з гравців контролює певну ділянку поля і вступає в боротьбу за м'яч з будь-яким суперником, що з'явився в його зоні дій. Необхідним елементом при використанні зонного захисту є взаємодія з партнером. Зонна система гри в захисті має перевагу перед персональною опікою в тому, що жодна з ділянок поля не залишається без контролю захисників. Зонний захист у футболі вперше був застосований наприкінці сорокових років минулого століття, але та система гри має мало спільного з сучасним уявленням про побудову зонного захисту, адже командам не вистачало організації дій в захисті. Тоді це швидше була спроба відійти від персональної опіки, де кожен гравець діяв на власний розсуд, не зважаючи на маневри партнерів по команді. На сьогоднішній день це основа будь-якої команди. Зі зростанням інтелектуальних і фізичних можливостей футболістів відпала необхідність в гравцях, які діяли виклично персонально, тим самим обмежуючи команду як в захисних діях, так і в атакуючих. Це викликано також бажанням збільшити компактність побудови команди, зменшуючи відстань між гравцями як в ширину, так і в висоту. Наприкінці вісімдесятих років славетний італійський тренер Арріго Саккі вперше застосував термін "обмеження в просторі", що розширило розуміння гри в захисті на ще один компонент. Алленаторе говорив: «Для ведення гри в захисті в моїх футболістів існує чотири орієнтири: м’яч, простір, суперник та партнери по команді. Кожен маневр гравця повинен бути здійснений з огляду на ці орієнтири. Кожен гравець повинен вирішити, яким орієнтиром керуватись в тій чи іншій ситуації на футбольному полі». Таким чином можна виокремити чотири основних способи зонного захисту: 1) Зонний захист, зорієнтований на обмеження простору та партнерів. Гравці повинні враховувати розташування власних партнерів по команді, відстань між ними, розташування суперників при переміщеннях в захисті чи при застосуванні пресингу, не залишаючи вільного простору та зберігаючи компактність побудови. Звичайно футбол не можна зводити лише до цих чотирьох критеріїв, адже під час гри виникає безліч ситуацій, які вимагають від гравців індивідуальних дій. Також помилково було б вважати, що ці чотири орієнтири можна використовувати лише при веденні зонного захисту чи пресингу. Це радше, як основа для гри в захисті, але в атакуючих діях команди їх також можна використовувати. Зонний захист, зорієнтований на обмеження простору та партнерів В зонному захисті, зорієнтованому на обмеження в просторі, точкою відліку є партнери по команді. Це спрощує ведення захисних дій, адже команда працює компактно в власному блоці чи коробці, чітко витримуючи формацію. У даному випадку мова йде про схему "4-4-2", де кожний гравець має чітко виділену позицію та зону його дій. Такий підхід дозволяє команді організовано зміщуватись на фланг, вперед і назад, створюючи тиск в центральній частині поля на суперника, який веде наступальні дії, при цьому зберігаючи компактність та щільність як в ширину власного блоку, так і в висоту, не залишаючи простору між лініями захисту. Особливо важливим моментом є щільність побудови між лінями, що обмежує суперника в просторі та часі. Характерною особливістю цього типу оборони є чіткі лінії в захисті та півзахисті команди. При цьому не обов’язково, щоб відстань між захисниками була однаковою в ширину. Також варто відзначити вільний простір на протилежному фланзі захисту. По суті - це досить пасивний варіант ведення захисту, при якому суперник завдяки розумній грі та швидкому переведенню м’яча може отримати необхідний час та простір, як на флангах так і між лініями захисту. На малюнку 1 приведений приклад зонного захисту, зорієнтованого на обмеження простору та партнерів по команді. Малюнок потрібно поділити на дві дії: чорні лінії - це рух гравців з своїх «стартових» позицій під час передачі захисника суперників в фланг, відбувається зміщення блоку захисту в край, максимально насичується зона дій вінгера суперників не дозволяючи продовжувати атаку через фланг. Друга дія позначена білими стрілками під час передачі крайнього захисника суперників в центр, блок команди зміщується в центр, а лівий нападник розпочинає створювати тиск на гравця, що отримав м’яч. Таким чином команда залишається компактною, не дозволяючи комбінувати супернику між лініями захисту, при необхідності ці лінії звужуються, обмежуючи суперника в просторі та часі.
Зонний захист, зорієнтований на суперника і простір Цей тип поєднує в собі як захист в зонах, так і персональну опіку. Тут гравці не витримують настільки чіткі лінії захисту, як в попередньому варіанті, а намагаються розташовуватись ближче до суперника, щоб створювати тиск на них та перешкоджати продовженню атакуючих дій через опонентів, що перебувають в зоні їх діяльності. Відмінність від персональної опіки полягає в тому, що опіка суперника не є надто жорсткою, адже захисникам необхідно контролювати не тільки суперника, але й зону. Перевагою над персональною опікою є покриття простору, тому що захисник не продовжує рух за нападником суперника в випадку маневру останнього. Перевага над зонною опікою, зорієнтованою на обмеження простору та партнерів, є відстань до суперників та можливість більш щільно їх опікати. На малюнку 2 наведено приклад 3 тій же схемі захисту "4-4-2" проти суперників, що діють в розташуванні "4-1-2-3" або "4-3-3". Як і в попередньому варіанті, чорними стрілками позначений рух гравців зі «стартових» позицій під час передачі на правого захисника суперників відбувається зміщення в фланг. Різниця з зонним захистом, зорієнтованим на обмеження простору та партнерів, полягає в русі шостого номера на звуження простору між лінями, а восьмий номер зміщується до суперника, не дозволяючи продовжити атакуючі дії через центр. Друга дія під час передачі крайнього захисника суперників назад, лівий форвард розпочинає пресинг гравця з м’ячем, правий форвард розпочинає рух до іншого захисника. Іншою різницею з попереднім варіантом є більш активний пошук пресингу суперника. Відмінність від персональної опіки полягає в тому, що суперника не потрібно переслідувати чи передавати партнеру по команді, при цьому контролюючи простір.
Зонний захист, зорієнтований на покриття простору Третій варіант зонного захисту використовується рідше ніж другий – його завдання полягає в заповненні зон перед гравцем, що перебуває з м’ячем, не дозволяючи розвиток атак через центр, що вимагає від команди, що веде захисні дії, колективного руху в напрямку гравця, що володіє м’ячем з намаганням максимально швидко заповнити зону перед ним. З однієї сторони це дозволяє швидко застосовувати пресинг на суперника, створюючи тиск на гравців, що перебувають в безпосередній близькості до партнера з м’ячем, але на практиці це працює не так добре. На малюнку 3, як і в попередніх випадках, розвиток атаки суперників йде через правий фланг, блок команди, що веде захисні дії зміщується вверх і вліво, не дозволяючи розвивати атаку через край, тому захисник вимушений продовжити до центру і, якщо нападники не встигають його накрити, змушуючи повернути м’яч назад на центральних захисників, на протилежному фланзі залишається над багато простору, який можна використати, крім цього перевести м’яч в цю зону можна і завдяки діагоналі на протилежний край.
Зонний захист, зорієнтований на захоплення простору та м’яч Цей тип зонного захисту є найбільш прогресивним та інтелектуальним способом ведення оборонних дій. Основне завдання команди, що веде захисні дії полягає в тому, щоб зрозуміти та передбачити дії суперників, а саме - яким чином опонент збирається розвивати атакуючі дії чи загрожувати нам. Гравці відштовхуються та приймають рішення в залежності від своїх позицій на полі та зон власної відповідальності і м’яча, передбачаючи можливості продовження атаки. Важливо, щоб дії команди бути добре скоординованими. На малюнку 4 приведений цей же сценарій дій як і в попередньому варіанті, відмінність полягає в розумінні футболістів небезпеки, яка може загрожувати. Тут важливо, щоб компактність блоку команди зберігалась по відношенню до гравців групи атаки суперників. Під час розвитку атаки на фланг нападники відразу розпочинають рух на перекриття можливого продовження атаки через центр, таким чином унеможливлюючи переведення м’яча на протилежний край за допомогою коротких передач, в той же час правий захисник має зберігати необхідну відстань від лівого вінгера опонентів, контролюючи діагональну передачу, а правий півзахисник контролює восьмого номера суперників, відповідно лівий шостий номер команди, що веде захисні дії, зміщується до іншої вісімки суперників в центрі поля, якого залишив без опіки нападник, що висунувся перекривати траєкторію передачі в центр.
Підсумки Звичайно, зонну гру в захисті не можна звести лише до цих чотирьох орієнтирів чи способів ведення гри, можна збільшувати кількість критеріїв в залежності від ситуації на футбольному полі чи вибраного плану на гру, особливо з огляду на застосування пресингу та можливості обмеження в просторі та часі суперника. Також існує велика кількість варіантів з індивідуальними завданнями для футболістів, пов’язаних з використанням асиметричних схем, або з використанням декількох варіантів ведення захисту в залежності від суперника. Також потрібно зважати, що немає чіткого визначення зон діяльності гравців в захисті, оскільки багато команд застосовують комбінований захист, в якому поєднують зонний захист з ситуаційної персональною опікою чи персональною опікою в певних зонах футбольного поля і т.д. Тактика захисту передбачає організацію дій команди, що не володіє м'ячем, спрямовану на нейтралізацію атакуючих дій суперників. Загальнокомандний метод гри в захисті може бути персональним, зонним або комбінованим. Однак практикувати лише один метод гри в захисті, враховуючи, що в кожному з них є елементи іншого, було б помилково, так як збіднило б тактику захисту і позбавило її гнучкості. Методи ведення гри в захисті слід будувати з урахуванням індивідуальних якостей гравців і їх можливостей. Тактична майстерність гри в захисті зводиться до визначення того, коли доцільно тримати, а коли переслідувати суперника, коли потрібно передавати його партнерові, а коли грати в зоні. Всі дії команди, що обороняється є відповідними на дії атакуючих гравців суперника і організовуються залежно від особливості тактики опонентів. Добре організована оборона не тільки є фактором успіху, але й накладає відбиток на характер подальших наступальних дій команди. Як і в нападі, гра в захисті складається з індивідуальних, групових і командних дій. Успіх дій в обороні залежить не тільки від правильної страховки і узгоджених дій груп гравців. Багато в чому залежить він і від вміння гравців індивідуально протистояти опоненту, що володіє м'ячем, а також проти гравця без м’яча, наскільки гравець, що веде захисні дії правильно обирає місце стосовно суперника в конкретній ситуації. Основою успішних дій в обороні є розумний вибір позиції. Незважаючи на те, що існують загальні тактичні закономірності ведення гри в захисті проти швидкого та позиційного нападу, можна виділити три способи організації командних дій в обороні, які визначають основні завдання та обов'язки окремих гравців або групи гравців: персональний, зонний і комбінований захист. Персональна захист - це організація оборони з відповідальністю кожного гравця за дорученого йому суперника. Основна мета персонального захисту гравця полягає в тому, щоб обмежити дії суперника і розірвати взаємозв'язок з партнерами. До недоліків цього способу слід віднести те, що атакуючі гравці мають можливість за допомогою маневрів відволікати захисників і звільнити певні зони для гострого розвитку і завершення атаки. При персональному захисті порушується взаємодія між лініями та втрачається можливість страховки. У сучасному футболі спосіб персональної гри в захисті не застосовується в чистому вигляді, але як і раніше, зберігається в арсеналі тактичних засобів захисту. Зонний захист - це тактичний спосіб гри в обороні, при якому кожен з гравців контролює певну ділянку поля і вступає в боротьбу за м'яч з будь-яким суперником, що з'явився в його зоні дій. Необхідним елементом при використанні зонного захисту є взаємодія з партнером. Зонна система гри в захисті має перевагу перед персональною опікою в тому, що жодна з ділянок поля не залишається без контролю захисників. Комбінований захист не є поширеною і раціональної тактикою гри в обороні. Він поєднує принципи персональної та зонної гри. При цьому одні гравці можуть за завданням опікати виключно своїх суперників, а інші - переважно грати в зоні. Поєднання цих двох методів можливо також у грі одного гравця. Таке вміння збагачує арсенал оборонних дій команди, урізноманітнюючи методи ведення гри в захисті. В основному завдання по персональній опіці отримують півзахисники, або нападники, що мають не дозволяти супернику вільно розвивати атакуючі дії. Компактність захисту та гра в лінію Завдання захисників полягає в тому, щоб розташовуватись на полі максимально близько один від одного, не залишаючи вільного простору між ними, та вибудовуватись на одній лінії, це дозволить при необхідності створити офсайдну пастку для нападників суперника. Крім цього, перебудова на зонний захист в лінію вивільнила одного гравця команди, який раніше використовувався на позиції «ліберо», розташовуючись під ними. На сьогоднішній день 90 відсотків команд використовують систему гри з чотирма захисниками "4-4-2" і "4-2-3-1" і лише 10 відсотків використовують схеми з трьома захисниками "3-5-2" і "3-4-3". Таким чином ми маємо вести мову про захист чотири в лінію, де можна виокремити двох центральних і двох флангових захисників. При веденні захисних дій на фланзі оборона команди зміщується, зберігаючи компактність та відстань між собою, при цьому лівий захисник (якщо зміщення пішло на правий фланг) переважно залишається без суперника, це пов’язано з колективними зміщеннями атакуючої команди для створення чисельної переваги на фланзі чи рухом лівого вінгера до центру. Тому, щоб запобігати створенню переваги в центральній частині поля, лівий захисник в такому випадку повинен піднятись до центру та перебувати на такій відстані від найближчого суперника, щоб у випадку переведення м’яча до нього міг відразу вступити в відбір. А в випадку перехоплення м’яча отримати можливість використати вільний простір, залишений вінгером суперників, схематично це можна подивитись на малюнку 1.
Формація "3-5-2" тільки в цифровому значені говорить нам про те, що в захисті використовується побудова три в лінію, на практиці два флангових захисника (латераля) при веденні захисних дій опускаються на одну лінію з трьома центральними захисниками, таким чином формуючи п’ять в лінію. Але з огляду на останні тенденції розвитку футболу кращі європейські команди все ж інколи використовують гру з трьома захисниками. Так, іспанська «Барселона» під керівництвом Гвардіоли перебудовувалась в систему "3-4-3", де між двох центральних захисників опускався Бускетс, формуючи трійку, а номінально фланговий захисник Дані Алвеш зосереджував свої дії виключно на атаці в позиції правого вінгера. Іншим прикладом є сучасна «Баварія» Юппа Хайнкеса - в матчах проти команд, які значно більше приділяють уваги захисним діям, баварці використовували в захисті три захисника: в залежності від ситуації на полі або Алаба, або Лам перебували значно вище лінії захисників, які формували трійку в центрі, що можна побачити на малюнку 2.
Персональна опіка Персональна опіка бере свій свій початок у 1925 році, чому сприяли зміни в правилах футболу, пов’язані з положенням поза грою. Попередні системі ведення захисту виявились непридатними до тодішніх умов і англійський тренер Герберт Чепмен створив систему «WM», де були чітко описані ролі захисників, що мали персонально працювати проти нападників суперника. До середини 90-х років персональна опіка широко використовувалась всіма європейськими командами, а в Україні персональна опіка в класичному розумінні ще жевріла навіть на початку 2000-х років. На даний час не існує команд, які б використовували персональну опіку в класичному її виді, але натомість з’явились тактичні завдання для певних гравців, які передбачають різні види персональної опіки. Тож давайте перейдемо до різних варіантів персональної опіки, які використовувались в футболі, але на даний час вже стали застарілими, і тих варіантів колективної персональної опіки, які використовується на даний час. Загалом персональну опіку можна поділити на шість варіантів: 1) Жорстка персональна опіка Жорстка персональна опіка Класична персональна опіка гравців суперника відноситься до найбільш відомих і в минулому загально розповсюджена. Завдання футболістів зводиться до того, щоб на протязі 90 хвилин гри переслідувати власного опонента. З тактичної точки зору такий варіант персональної опіки є найпростішим - для цього потрібно лише дисципліновано виконувати завдання тренера і бути фізично підготовленим в достатній мірі, щоб не відпускати його від себе. На малюнку 3 бачимо класичний приклад персональної опіки, де флангові гравці беруть персонально флангових, центральні захисники працюють проти нападників і за ними розташовується «ліберо». Недоліки персональної опіки також є очевидними. Суперники, які перебувають під опікою, можуть зміститись з флангу в центр чи навпаки, відтягуючи за собою гравців, що працюють проти них персонально і тим самим відкрити простір для своїх партнерів по команді.
Гнучка персональна опіка Оскільки варіант з жорсткою персональною опікою мав очевидні недоліки з’явилась гнучка персональна опіка. Суть її полягала в тому, щоб захисники зберігали взаємодію між собою і не залишали власних зон, які міг би в подальшому використати суперник. Для цього група гравців у півзахисті переважно працювала по своїх опонентах, а захисники передавали суперників від одного до іншого, залишаючись на власних позиціях. Звичайно, в такому випадку не завжди нападник перебував під опікою, інколи залишаючись без неї в момент передачі від захисника до захисника чи неузгодженості в діях захисників. Така побудова дозволяла ефективніше використовувати пресинг, адже гравець не був «прив’язаний» до опонента і відповідно мав можливість створювати чисельну перевагу на окремих ділянках поля. Але при використанні такого виду персональної опіки відтягнуті нападники залишались без опіки, оскільки захисники працювали виключно з гравцями на останній лінії, щоб не втрачати взаємодіі між собою та не залишати власні зони діяльності. На даний час цей варіант не використовується в сучасному футболі, але ситуативні прояви існують, наприклад, при розвитку швидких контратак захисники розбирають персонально гравців нападу в штрафному майданчику чи поблизу штрафної, залишаючи вільним футболіста, що перебуває з м’ячем. Логіка такого рішення полягає в тому, що вільні зони вже використовуються суперником, тому є сенс розібрати гравців, на яких буде здійснювати остання передача гравцем, якому в умовах обмеженого часу та простору важко буде прийняти оптимальне рішення. Персональна опіка в зонах В даному випадку мова йде про зони діяльності футболістів, які можна окреслити колом навколо позиції гравця. Грубо кажучи, по 10-15 метрів навколо кожного гравця, - це і буде зоною їхньої діяльності. Суперник, який потрапляє в зону, наприклад, правого півзахисника повинен бути взятий персонально. Коли ж суперник залишає зону діяльності гравця, то відповідно гравець повертається на свою вихідну позицію, що можна спостерігати на малюнку 4. Такий варіант персональної опіки - свого роду суміш між зонною та персональною грою. Команда зберігає компактність у захисті і цілеспрямовано застосовує персональну опіку проти гравців, що перебувають з м’ячем, чи тих, хто відкривається в зонах відповідальності півзахисників. Цей варіант захисту все ще використовується в сучасному футболі, хоча і обмеженим числом команд. Проблеми, як і в попередніх варіантах, пов’язані з переміщенням груп гравців атаки, що можуть завдяки зміщенням створювати кількісну перевагу, або завдяки швидкості та тактичній гнучкості умисно відволікати певні групи гравців, для використання простору за їх спинами. Але загалом цей варіант персональної опіки має право на життя, адже проблеми, пов’язані з колективним переміщенням групи атаки суперника, можна вирішити зміною позицій та універсальністю гравців захисту. Можливо, в майбутньому він отримає своє продовження. До прикладу можна привести дніпропетровський «Дніпро» осіннього взірця. В домашніх поєдинках проти ПСВ і «Наполі», коли при веденні захисних дій підопічні Рамоса застосовували персональну опіку в зонах для гравців, що перебували з м’ячем і повертались на власні позиції, коли гравець віддавав передачу на партнера. Цей варіант ведення захисту можна в якійсь мірі назвати пресингом гравців, що володіють м’ячем, з метою перешкоджати розвитку атаки.
Ситуаційна персональна опіка В попередньому варіанті ми розглядали персональну опіку в зонах, яка є сумішшю персональної опіки з зонною, що в певній мірі відноситься до ситуаційної також, адже залежить від зони "покриття" окремого гравця чи гравців - іншими словами, ситуаційна опіка залежить від просторового охоплення футболіста та інтенсивності, з якої він здатний працювати. Ще в більшій мірі ситуаційну опіку можна віднести до пресингу, адже просторове охоплення групи гравців з метою відбору м’яча містить у собі елемент пресингу, а саме - створення кількісної переваги на окремих ділянках поля. Прикладом ситуаційної персональної опіки є «Баварія» Юппа Хайнкеса, яка завдяки своїм високо інтелектуальним гравцям здатна в залежності від ситуації колективно чи персонально брати гравців (гравця) суперника, передбачаючи розвиток атаки і таким чином перешкоджаючи їй. Але, підсумовуючи, зазначимо, що жодна команда не використовує ситуаційну опіку суперника на постійній основі, адже цей варіант передбачає високу ступінь ризику, тому що гравці вимушені залишати зони власної відповідальності, що в випадку доведення м’яча до нападників суперника в вільні зони загрожує розвитком швидких атак.
Персональна опіка ключових гравців У сучасному футболі переважно використовується лише персональна опіка ключових гравців або окремих позицій чи окремих зон футбольного поля. Це зменшує ризики, пов’язані з компактністю ведення гри, адже ми розмінюємо лише одного гравця, решта ведуть перебудову. При цьому не втрачається взаємодія та щільність гри, крім цього, такий підхід легко дозволяє повернутись в вихідну позицію. Цей тактичний засіб безперечно буде використовуватись на протязі найближчих років в сучасному футболі, тому що при наявності в команді суперника гравця, навколо якого побудована гра команди, дозволяє ускладнити їй розвиток атак. Найбільш розповсюдженою є опіка ключових гравців суперника. Наприклад в півфіналі Ліги Чемпіонів Баварія розміняла Мартінеза на Ін’єсту, що показано на малюнку 5, червоно-прозорим кольором позначена зоні дій Андреаса, в якій з ним персонально грав Мартінез. Також для ускладнення атакуючих дій «Боруссії» Юргена Клоппа суперники брали під персональну опіку Матса Хуммельса, щоб убезпечити себе від його проходів з м’ячем на чужу половину поля і ускладнити розвиток атак дортмундцям вже в першій фазі. Персональна опіка окремих позицій чи зон на футбольному полі Іншим варіантом, який використовується в сучасному футболі, є персональна опіка позицій чи зон футбольного поля. В цьому випадку гравці закривають не суперника, а окрему взяту зону, це може бути викликано тактикою суперників, а саме – комбінаціями, розвиток яких превалює з певних зон чи позицій на футбольному полі. В такому випадку, щоб убезпечити себе, команда в разі доставки м’яча в цю зону, застосовує персональну опіку гравця, який там перебуває. На малюнку 6 показано, яким чином відбувається перебудова команди в зону, що відзначена наставником, як небезпечна і яку необхідно покривати.
Підсумки Персональна опіка, можливо, ще повернеться в футбол, але вже не в класичній формі, адже гравці в плані функціональної готовності переважно перебувають на одному рівні, кількість тактичних засобів, які використовують команди, постійно збільшується та прогресує, а футбол стає все більш інтелектуальним та командним. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |